Які аромати минулого вдалося зберегти в архіві Осмотеки

Часто говоримо, що аромати зберігають у собі спогади. Духи мами, перший парфум… Напевне, вам відоме почуття жалю і навіть обурення від того, що улюблений аромат зняли з виробництва або «переписали» композицію, замінивши звичні ноти.

Легко сказати, що «тепер парфуми вже не ті», втім спробуймо ускладнити задачу. Як зберегти спогади про самі аромати?

Сучасні парфуми, свідомо чи підсвідомо, створюють з ароматів минулого», – Патриція де Ніколай, парфумер, президент Осмотеки

Чимало знахідок парфумерів минулого мали би канути в Лету, коли б не Осмотека, що була відкрита у Версалі 1988 року. В її унікальному архіві зберігаються понад 3000 парфумів, а досвідчені фахівці спроможні відродити забуті аромати. А ще «осмотекери» проводять заняття, на яких скарби архіву доступні кожному зацікавленому. От що про «ольфактивну базу даних» розповідають засновники та співробітники Осмотеки.

Історію парфумерії тут подають на кінчику блістера. На три години ніс стає основним «інструментом» пізнання, а запитання «Чим пахне?» повторюється щодесять хвилин.

За античних часів між парфумерією й гастрономією не було чіткої межі», – Емануель Жирон, парфумер
Фрагмент статуї "Три грації", II ст. н.е., голови реставровані скульптором Николя Кордьє у 1609 році
НОВИНИ ЩОСУБОТИ


НОВОСТИ ПО СУББОТАМ

 

«Парфум могли розчинити у воді для купання, використовувати як олію для масажу або у вигляді додатку до соусу і вина», – пояснює «осмотекер» Емануель Жирон, пропонуючи понюхати блістер із нанесеним на нього «Царським ароматом», який створили для царя Парфії у I столітті н. е.

У складі античного аромату – жодної квіткової ноти, самі лише спеції: шафран, гвоздика, мацис мускатного горіху й кориця. У I столітті н. е. не існувало дистиляції, тому парфуми мали вигляд пасти.

Формулу аромату, за трактатом Плінія Старшого, знайшов дослідник, який вивчав гастрономію Римської імперії. Спочатку він припустив, що це один з рецептів якоїсь страви, але згодом виявилось, що йдеться все ж про парфум.

Відновив «Царський аромат» засновник Осмотеки Жан Керлео. Заради зручності подальшого використання Карлео розчинив його у вині, що, на відміну від чистого спирту, у I столітті вже існувало.

Фрагмент статуїї "Три грацїї", II ст. н.е.

Невловні аромати фіміаму наші предки пропонували богам. З опануванням мистецтвом мацерації пахощі стали використовувати й у земних потребах.

У Греції за допомоги парфумів намагались виділитися серед собі подібних або навіть залякати міцним запахом супротивника на Олімпійських іграх. А от римляни використовували парфуми заради власного задоволення», – Емануель Жирон

В античні часи палітра пахощів, котрі вдавалось «утримувати» за допомоги олив, була обмежена так званими «сухими» продуктами – смолами, деревиною і спеціями. Вони зберігали свої ароматичні принади в оліях набагато краще, ніж «свіжі», такі як квіти, листя й коріння рослин. Троянди, до речі, почасти піддавалися мацерації у воді.

Нерон використовував трояндову воду як парфум для інтер’єра. Під час бенкету слуги випускали голубів, котрі помахами крил, змочених у трояндовій воді, ароматизували зал приємними пахощами», – Емануель Жирон
Статуя Діви Марії з Немовлям, друга чверть XIV ст., Бургундія

Пізнього Середньовіччя у Західній Європі був відкритий метод дистиляції, що дозволяв уловлювати ефірні олії «свіжих» продуктів. Пелюстки квітів, листя, бруньки та коріння рослин – парфумери отримали можливість збагатити свою палітру.

Фрагмент гобелену "Смак" із серії "Пані з єдинорогом", кінець XV - початок XVI ст.

А тим часом у наших руках опиняються блістери з новою ароматною «загадкою», яку ми намагаємося розгадати. Сильний квітковий запах… з нотою лічі. «Це троянда», – підказує Емануель Жирвін і пояснює, що з усіх видів троянд для використання у парфумерії придатні лише дві – троянда центифолія (грасська) і троянда дамацена (дамаська).

Тільки-но ви відчуєте аромат лічі, будьте певні – це ефірна олія троянди», – Емануель Жирон

На новому блістері відчутний запах ґрунту, моху, грибів і деревини. Виявляється, це пачулі. Перед тим як почати дистиляцію, листям рослини дозволяють висохнути. Початок процесу розкладу саме дає мохово-грибні ноти. Парфумери відносять пачулі до деревинно-мохової групи ароматів.

Фрагмент гобелену "Нюх" із серії "Пані з єдинорогом", кінець XV - початок XVI ст.

Завдяки дистиляції у XIV столітті з’явилася знаменита вода, зроблена для Єлизавети польської, королеви Угорщини. Спочатку воду виробляли на базі тім’яну, а згодом стали додавати лаванду, флердоранжеву олію, бергамот, жасмин, ладанник і амбру. Цікаво, що сьогодні у магазинах Fragonard «Угорську воду», виготовлену за старовинним рецептом, пропонують чоловікам.

Від XVII століття поширюється метод анфлеражу, якому піддавали рослини і квіти, що не витримують високих температур дистиляції», – Емануель Жирон

Всім, хто прочитав «Парфумера» Патріка Зюскінда, добре відомий анфлераж, який широко застосовували у XVII столітті.

На палети, змащені тваринним лоєм, викладали, припустимо, квітки жасмину, залишали на 24–36 годин, а потім замінювали новими. Наприкінці врожайного періоду цієї рослини виходила жасминова помада. Її розчиняли у спирті, отримуючи таким чином квінкрет. І лише після обробки квінкрету спиртом на світ з’являвся абсолют. Така технологія була популярна до середини ХХ століття, а потім індустрія пахощів перейшла на використання нафтохімічних сольвентів, які видаляли згодом методом дистиляції.

Фрагмент гобелену "Зір" із серії "Пані з єдинорогом", кінець XV - початок XVI ст.

«Цукровий? – перепитує Емануель після того, як ми взяли до рук блістери з новим запахом. – Цікаво, що ви це помітили. А проте цукор не пахне. Те, що ви відчуваєте, скоріше нагадує аромат сухофруктів, скажімо, кураги. Але ж це жасмин».

Квітковий, фруктовий, чуттєвий – у жасминового абсолюту складний, багатогранний аромат», – Емануель Жирон

У французькому Грассі, починаючи з XII століття, розвивається чинбарна справа. У виробництві шкіри при фарбуванні використовували рослини з міцним ароматом. Завданням мирта, дубового моху і мастикового дерева було «подолати» неприємні запахи свіжопофарбованих виробів. Ці рослини перемелювали в пудру, яку потім втирали у шкіру.

Красильники також виявили, що коли на завершальному етапі фарбування кинути квіти у бак, шкіра всотує їхній аромат.

Цікаво, що на той час жасмин не ріс на півдні Франції, його привозили зі Сходу. Оцінивши парфумерні якості жасмину, туберози та інших квітів, з кінця XV століття їх починають культивувати на прилеглих до майстерень ділянках. Відкриття дистиляції стало початком ери парфумерії для Грасса, оточеного квітами та пахучими травами.

Насамперед ефірні олії квітів, як і раніше згадані пудри, застосовували у виготовленні рукавичок, коли вимагалося найтоншої обробки шкіри. Рукавички з поганим запахом не задовольняли аристократів, яким вони призначалися. Це пояснює, чому продукування рукавичок і парфумів довший час вважали однією професією.

Фрагмент статуї Адама, Собор Паризької богоматері, близько 1260

У XIII столітті, одночасно з розвитком парфумерії у Грассі, до моди прийшов парфумований оцет. Винегр, що вміщує ефірні олії, використовували як антисептичний, в’яжучий та очищуючий шкіру засіб.

Віра у дивовижні лікувальні властивості оцту підтримувалася переповіданими із вуст у вуста історіями, такими як легенди «Винегра семи грабіжників» і «Винегра чотирьох грабіжників»:

Члени банд, котрі орудували у Тулузі під час чуми, що лютувала з 1628 до 1631 року, та у Марселі у дні епідемій 1683 і 1721 років, грабували заслаблих, вражених хворобою людей і не заражалися самі. Секрет їхньої невразливості приписували якомусь цілющому оцту, яким вони обмазували себе перед нападом.

Сьогодні туалетний оцет, котрий можна додавати у воду для ванн, використовувати після гоління і навіть як аромат для інтер’єра, пропонують у Dyptique, а в марки Santa Maria Novella можна знайти той самий «Винегр семи грабіжників».

"Катерина Медічі в образі Юнони. Алегорія", Леонард Лімузен, 1573, емаль, золото, срібло, мідь, @The J. Paul Getty Museum, Los Angeles

Разом з Катериною Медичі у Францію прибула о-де-Колонь (кьольнська вода). Свою назву «вода» отримала згодом, а у XVI столітті вона була духмяною рідиною на основі ефірних олій, видобутих вручну з цедри цитрусових. Подібні води виробляли у жіночих монастирях Італії, таких як, приміром, Санта-Марія Новелла, чиї одеколони існують і досі.

Фахівці не відносять цитрусові до фруктів з тої причини, що використовують лише шкірку. Усі фруктові ноти у сучасній парфумерії добуті синтетичним шляхом», – Емануель Жирон
Фрагмент картини "Три грації", Лукас Кранах, 1531

У XVII столітті італійський парфумер Джованні Фемініс переїхав до Кьольна й привіз із собою рецепт монастирської води. У кінці століття він передав свою справу небожу Жану-Марі Фаріна, який і зробив воду знаменитою. Гості міста часто увозили її з собою як подарунок – так вона поширилася всією Європою і отримала назву о-де-Колонь.

Цікаво, що 1862 року марку, котра стала легендарною завдяки Жану-Марі Фаріна, купила французька компанія Roger et Gallet, у бутіках якої й сьогодні пропонують одеколон Jean Marie Farina за рецептом 1806 року.

Важливо пам’ятати, що з часом одеколоном стали називати два різних продукти. Перший – традиційний одеколон на базі цитрусових, як, наприклад, Eau de Cologne Imperial от Guerlain. Другий варіант лише позначав полегшену версію парфуму та використовувався до появи туалетних і парфумованих вод.

Наполеон оббризкував одеколоном себе, коня, розприскував у кімнаті, приймав з ним ванни, пив його й, насамкінець, їв вмочені в одеколоні шматочки цукру», – Летиція Кларіне, автор книжки «Історія одеколону»

«Страва» зі шматочків цукру, вимочених в одеколоні, наближені до Наполеона жартома називали «Качкою Фаріна» (La Canard Farina). Її імператор рекомендував як «кращий засіб для активізації сірої речовини».

Втім, на острів Святої Олени поставки улюбленого одеколону стали неможливими. Луї-Ет’єн Сан-Дені, права рука засланого імператора, більш відомий за іменем мамлюк Алі, відновлював формулу з пам’яті, використовуючи місцеві трави. Коли у 1970 році були знайдені архіви Алі, у них виявилася й формула створеного ним аромату.

«Мер Версаля колекціонував усе, пов’язане з Наполеоном, – розповідає Емануель Жирон. – Якось він купив секретер, усередині котрого знайшов безліч різних документів. Серед них – і формула Алі. Мер попросив Жана Керлео відновити одеколон, і той погодився».

Стараннями Керлео свіжий аромат з нотами бергамоту, туберози, жасмину, смородини й фіалок отримав нове життя і став доступний у продажу. Заплативши 42 євро за одеколон «Наполеон на острові Cвятої Олени», можна відчути себе імператором у вигнанні або, принаймні, отримати новий ольфактивний досвід.

In his shoes/На його місці... Черевики Наполеона, 1810
Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com