Незабутня Єва письменника Олексія Нікітіна в проекті #МійМузей

Я впізнаю цей погляд. І ці дещо скошені очі, і цю ледь помітну, але впевнену посмішку. Я бачив їх не раз і неодмінно згадував Єву з диптиха Лукаса Кранаха Старшого «Адам і Єва». Вона знала, чого хотіла, і знала, як цього досягти. У Кранаха Єва вже прийняла рішення і за себе, і за Адама.

Адам і Єва, диптих, Лукас Кранах Старший, близько 1530

Млявий сірий черв’як, що безпорадно звисає з гілки Древа пізнання, буде оголошений підбурювачем і головним винуватцем, проте в історії, що її розповів Лукас Кранах, черв’як – статист, бо це ідея Єви, і це її план. Адам може сумніватися, він може обмірковувати і зважувати, відміряти раз у раз, рахуючи до семи, аби потім сумніватися знову. У Єви немає сумнівів, лише рішучість. І золоті пасма її волосся, що розлітається навсібіч, – це лінії потужного магнітного поля, протистояти якому не в силі ніхто.

Таких Єв я раніше не зустрічав. Я загалом тоді ще мало кого зустрічав: мені було 19, я служив у радянській армії й будь-яке естетичне враження переживав гостро й довго, просто через те, що вражень було мізерно мало. Нічого не можу сказати зараз про якість репродукції – вона була пришпилена канцелярськими кнопками до стіни у бібліотеці. Але цей момент зіткнення з потужною жіночою волею, здатною підкоряти, поступаючи, я запам’ятав міцно й назавжди.

Декілька місяців тому, коли я розглядав підшивку київських журналів середини 30-х, мою увагу привернула стаття Гілярова про довоєнну – йшлося про Першу світову війну – архітектуру міста. Ім’я автора мені не було відомим, та він точно не був журналістом – за характером аргументації й стилем викладу вгадувався професійний мистецтвознавець.

Інтернет швидко підказав, що Сергій Гіляров, викладач Київського університету, до Другої світової й під час окупації був зберігачем колекції Музею західного й східного мистецтва у Києві. Тепер це Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.

У 1928 році Гіляров зумів упізнати в картині, випадково знайденій під сходами у Троїцькій церкві (вона знаходилася на Великій Васильківській, недалеко від стадіону, за два кроки від моєї 145-ї школи), «Адама і Єву» Кранаха Старшого. Картину відправили до Лаври, звідти Гіляров перевіз роботу до музею, де й почалася її реставрація.

Потім Гіляров опублікував брошуру українською і французькою «Новознайдений твір Кранаха в Музеї мистецтва ВУАН». Він відчайдушно намагався залишити картину в Києві, втім за кілька місяців її вилучили, передали Держторгу й у 1931 році продали на аукціоні в Берліні за 10 000 доларів. Неефективна економіка СРСР потребувала валюти.

Цей диптих мистецтвознавці називають «російським Кранахом». Кілька разів він змінював власника, нині виставлений у музеї Нортона Саймона. Триває (а можливо, вже й скінчився) судовий процес, пов’язаний з тим, що в антиквара, який купив диптих у 1931 році, він був конфіскований нацистами. 1945 року робота знайшлася в маєтку Герінга.

Правовими деталями я не так вже й переймаюся – «Єва» Кранаха не ушкоджена, не пропала, її можна побачити, й цього досить. А проте доля Гілярова мені була цікавою. Вона виявилася подібною долям багатьох людей його покоління та його кола: на початку війни Гіляров не зміг евакуюватися, залишився в Києві й зумів зберегти ту частину колекції музею, яку не відправили в евакуацію. Після війни був заарештований і помер у в’язниці.

Історія ця абсолютно правдива, та мені вона дотепер здається неймовірною. Як опинився шедевр Кранаха під сходами Троїцької церкви? Де він був перед тим? У якому з розграбованих українських маєтків зберігався і хто кілька сотень років дивився у лукаво опущені очі Єви?

Відповідей немає та вже й не буде. Диптих «Адам і Єва» міг лишитися в Києві та знаходитися поруч із київськими Веласкесом і Белліні. Він був би тут і зараз. Можливо, тоді я забув би зафарбовану брудно-синьою фарбою стіну військової бібліотеки, до якої чотирма звичайними кнопками була пришпилена вирізана з якогось альбому «Єва». Втім ні, не забув би – спробуйте забути таку Єву.

Alexei_Nikitin

Ця історія написана Олексієм Нікітіним, автором романів «Істемі», «Маджонг», Victory Park, спеціально для проекту #міймузей/#моймузей, що його ініціював amuse-a-muse.com.

Суть проекту проста – ділитися своїми знахідками в українських музеях та власними переживаннями під час зустрічі з ними, використовуючи #міймузей або #моймузей. Приєднуйтеся!

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com