Мода Просвітництва. Чому зникли яскраві відтінки в убраннях аристократів XVIII століття?

Такі улюблені аристократією з античних часів наряди насичених кольорів у XVIII столітті втрачають популярність. Модну сцену опановують рожевий, блакитний, блідо-жовтий, перлиннийі навіть так звані відтінки блохи та опалого листя.

Родина герцога Пент'євр, або Чашка шоколаду, Жан-Батіст Шарпантьє, 1768, Château de Versailles, Версаль

Що ж змусило вищий світ відмовитися від сяючого червоного або глибокого синього на користь «скромних» кольорів?

Першопричину варто шукати у падінні цін на високоякісні барвники. Тепер їх, як, скажімо, незнані раніше у Європі індиго або мексиканську кошеніль, у великій кількості привозять з Нового Світу.

За океаном використовують рабську працю, а це неймовірно здешевлює виробництво – аж так, що у Старому Світі цілі галузі, пов’язані з фарбуванням тканин, не витримують конкуренції і закривають свої підприємства.

Портрет родини Гравенор, Томас Гейнсборо, близько 1754, Yale Center for British Art, Paul Mellon Collection, Нью-Хейвен

Уперше в європейській історії матеріали, пофарбовані в яскраві й стійкі кольори, виявляються доступними представникам середнього класу. З позиції аристократії – це ієрархічний колапс. Уникнути модного хаосу були покликані нові, як сказали б ми сьогодні, тренди.

Венеціанська дама з роду Барбаріго (Катерина Сагредо Барбаріго), Розальба Кар’єра, 1735-1740, Gemäldegalerie Alte Meister, Дрезден
Дівчинка з кошеням, можливо Жан-Батіст Перроно, 1743, The National Gallery, Лондон

«Представники вищого суспільства, що не бажають бути схожими на буржуа, перестають носити одяг яскравих відтінків. Замість цього вони віддають перевагу пастельним тонам. Для створення вишуканих нюансів необхідно змішувати кілька якісних барвників, а це поки що не по кишені середньому класу», – Мішель Пастуро, історик і автор курсів «Червоний» та «Кольори доби Просвітництва» у Школі Лувру.

Вивіска лавки Жерсена, Антуан Ватто, 1720-1721, Schloss Charlottenburg, Берлін

До сих пір бліді рожеві й блакитні вбрання свідчили про брак грошей у їхнього власника на стійкі червоний і синій барвники.

У той час як нешляхетні верстви суспільства, прагнучи виглядати «по-багатому», вдягаються в яскраві вбрання, придворні кавалери й дами знаходять натхнення там, куди ще вчора не ступила б їхня взута в елегантну пантофлю нога, – на селянському подвір’ї.

Авжеж, йдеться радше про ідеалізовану ферму Марії-Антуанетти у Версалі, а не про правдиву сільську садибу.

Марія-Антуанетта з трояндою, Елізабет Віже-Лебрен, 1783, Château de Versailles, Версаль
Мері Літтл, пізніше леді Карр, Томас Гейнсборо, близько 1763, Yale Center for British Art
Гойдалка, Жан-Оноре Фраґонар, близько 1767, The Wallace Collection, Лондон
Графиня Дюбаррі, Елізабет Віже-Лебрен, 1782, The Corcoran Gallery of Art, Вашингтон

«Коричнево-помаранчевий відтінок опалого листя, який увійшов у моду в 1770-х, стає одним з найулюбленіших у вищому світі. Адже в минулому одяг подібного непоказного кольору носили хіба що селяни», – Мішель Пастуро, історик і автор курсів «Червоний» та «Кольори доби Просвітництва» у Школі Лувру.

НА ЗАМІТКУ!
Герцог Беррійський вирушає в подорож, Малий часослов Жана Беррійського, брати Лімбург, 1375-1380 (завершений в 1385-1390), Bibliothèque nationale de France, Париж
Герцог Беррійський вирушає в подорож (фрагмент), Малий часослов Жана Беррійського, брати Лімбург, 1375-1380 (завершений в 1385-1390), Bibliothèque nationale de France, Париж

Екзотичний дорогоцінний фернамбук (бразильське дерево), привезений італійськими торгівцями зі Сходу, надавав тканинам рожеві і помаранчеві відтінки і був відомий європейським фарбарям. Однак знайти потрібний закріплювач для фарби на тканині їм вдалося лише наприкінці XIV століття. 

Новою розкішною гамою відтінків спочатку зацікавилися вищі прошарки Італії, а згодом й інших країн. Протягом століття ефектний рожевий одяг можна було побачити на найбільш екстравагантних і знатних дамах і кавалерах доби.

Подивіться, яке сміливе поєднання барв! Невідомий персонаж поруч із герцогом Беррійським, меценатом і поціновувачем мистецтва свого часу, одягнений за останньою модою: у рожевий упелянд і помаранчевий тюрбан.

Мадам де Помпадур, Франсуа Буше, 1756, Alte Pinakothek, Мюнхен
Маркиза де Помпадур, Моріс Кантен де Латур, 1752-1755, Musée du Louvre, Париж

У XVIII столітті мадам де Помпадур, велика шанувальниця ніжно-рожевого і небесно-блакитного, запроваджує моду на вбрання, що поєднує ці відтінки, при французькому дворі. Ясна річ, від тьмяних відтінків і дешевих тканин незаможних громадян їх відрізняло чудове сяйво й розкішні матерії.

НА ЗАМІТКУ!
Манон Баллетті, Жан-Марк Натьє, 1757, National Gallery, Лондон
Дівчина з букетом троянд, Франсуа Буше, XVIII століття, приватна колекція

Новому кольору довго не могли знайти назви, то описуючи його як «блідий» (у порівнянні з червоним), то «кольору обличчя», то приписуючи його до відтінків жовтого.

Довший час не існувало і рожевих троянд: ботанікам вдалося вивести перші квіти цього забарвлення лише у XVIII столітті. Мішель Пастуро стверджує, що слово «рожевий» закріпилося в європейських мовах лише у середині XIX століття.

Останній головний придворний художник Франції Жозеф-Марі Вьєн, Жозеф Дюплессі, 1784, Musée du Louvre, Париж
Сер Генрі Бейлі, Джузеппе Марчі, National Trust, Plas Newydd, Уельс

Цікаво, що до середини XIX століття блакитний не вважали «чоловічим», а рожевий – «жіночим». Кавалери доби Просвітництва із задоволенням вбиралися у рожеві строї, про що свідчать численні портрети.

І все ж, попри прихильність до рожевого, XVIII століття – час блакитного кольору.

Модистка, Франсуа Буше, близько 1746, Nationalmuseum, Стокгольм
Франсуа Буше, Густаф Лундберг, 1741, Musée du Louvre, Париж

«У період з 1725-го по 1775-й на кожному другому портреті зображуваний був у блакитному вбранні», – Мішель Пастуро, історик і автор курсів «Червоний» та «Кольори доби Просвітництва» у Школі Лувру.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Графиня де Серес, Элізабет Віже-Лебрен, 1784, Toledo Museum of Art, Огайо
Автопортрет з донькою Жюлі, Элизабет Віже-Лебрен, 1786, Musée du Louvre, Париж

У другій половині 1770-х безумовним трендом стають цегляно-коричневі відтінки: опалого листя, глазурованого каштану й навіть блохи…

Потішно, що існував не лише відтінок блохи, але також і його різновиди зі кумедними, як на сьогодні, назвами: «черевце блохи», «ніжка блохи» та «спинка блохи»!

Під час французької революції навіть неяскраві кольори темніють. Що, звичайно ж, цілком зрозуміло: за часів класової боротьби не до ніжностей.

НА ЗАМІТКУ!

Рідкісна картина XVIII століття, де ми можемо побачити роботу швейного ательє. У цьому відео полотно Антуана Распала описує Крістіан Лакруа. Кутюр’є розмірковує про облаштування ательє:

«Перше, що я бачу, це текстура стіни й світло, яке падає з вікна. І тільки потому з’являється рука, що наче вказує. Ми майже чуємо наказ, відданий м’яко, але суворо, як і належить начальниці.

Потім ми бачимо молоду дівчину, котра має переляканий вигляд. Здається, що це новенька у перший день свого стажування. І вона дуже старається нічого не зіпсувати.

Спокійна, жінка, яка уважно слухає, – напевно друга швачка ательє, вона “розтлумачить” сказане начальницею усім іншим. А ще є червонощока дівчина із спрямованим на нас поглядом. Інші у цей час зайняті справою. Мені завжди здавалося, що вона дивиться на мене […] ».

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com