Рейнольдс проти Гейнсборо. Кому з художників ви замовили б свій портрет?

На виставці «Золота доба англійського живопису», яка нещодавно завершилася в Музеї у Люксембурзькому саду, в одному із залів куратори розмістили «лицем до лиця» роботи Джошуа Рейнольдса й Томаса Гейнсборо. Красномовнішого «протистояння» двох живописців важко собі уявити.

Автопортрет, Джошуа Рейнольдс, бл. 1750, Yale Center for British Art, Нью-Гейвен
Автопортрет, Томас Гейнсборо, бл. 1758-1759, National Portrait Gallery, Лондон

Обидва художники були портретистами, обидва отримували королівські замовлення, обидва обожнювали Антоніса ван Дейка, обидва брали участь у створенні Королівської академії мистецтв у 1768 році. І попри те, що у 1760–1770-х роках їхнє суперництво перетворилося на «публічну виставу», художники були високої думки один про одного.

Леді Бампфайлд, Джошуа Рейнольдс, 1776-1777, Tate, Лондон
Леді Бейт-Дадлі, Джошуа Рейнольдс, бл. 1787, Tate, Лондон

«Якщо коли-небудь наша нація породила б генія, здатного подарувати нам почесне ім’я англійської школи (живопису. – Прим. ред.), то ім’я Гейнсборо залишилося б у століттях, в історії мистецтва, воно стояло б одним із перших серед істинно англійських художників», – захоплювався Гейнсборо Рейнольдс. «Чорт забирай, яким різним може бути його стиль!» – захоплювався Рейнольдсом Гейнсборо.

Було б претензійно намагатися розповісти про цих двох великих художників в одній статті, але чому б не поміркувати про те, що саме відрізняло портрети кожного з них. І коли б вам потрібно було стати на чийсь бік у суперництві митців, то кого з них ви запросили б написати свій портрет?

Міс Монктон, Джошуа Рейнольдс, 1777-78, Tate, Лондон
Портрет жінки (можливо, Елізабет Воррен), Джошуа Рейнольдс, 1759, Kimbell Art Museum, Форт-Верт

Придивімося уважніше до полотен Рейнольдса. Президент Королівської академії мистецтв, удостоєний титулу сера, Рейнольдс мав широку клієнтуру серед аристократів і буржуазної еліти.

Художник здійснив подорож до Італії, був шанувальником історичного жанру і захоплювався класичними живописцями, «роботи яких витримали випробування століттями». Не дивно, що пози й композиції його портретів перегукуються з полотнами старих майстрів.

«Сер Джошуа Рейнольдс, суперник Гейсборо, був шанувальником класичних цінностей. Гейнсборо ж був його протилежністю. Він писав випадкові, ефемерні задоволення», – Джонатан Джонс у статті для The Guardian

Портрет Анни, графіні Честерфілдської, Томас Гейнсборо, 1777-1778, Getty Center, Лос-Анджелес
Френсіс Данкомб, Томас Гейнсборо, бл. 1777, The Frick Collection, Нью-Йорк

Гейнсборо походив зі скромної родини і не любив багатих клієнтів, вважаючи за краще писати портрети тих, із ким був знайомий, і тих, хто був йому цікавий. Художник-пейзажист, він доручав природі аж ніяк не декоративну роль.

Пейзажі на портретах пензля Гейнсборо не мають реалістичного вигляду: він «доручає» їм висловлювати емоції та почуття персонажів. Іноді аж надто відверто для своєї доби, в котрій парадний портрет, як і раніше, покликаний був підкреслювати статус власника.

Три дівчини, що прикрашають герму Гіменея (Сестри Монтгомері), Джошуа Рейнольдс, 1773, Tate, Лондон

В той же час Рейнольдс блискуче вправлявся з поставленим завданням. Прагнучи піднести жанр портрету до історичного, він надавав героям своїх картин класичні пози і вписував своїх персонажів у класичні композиції. В деяких його роботах навіть можна побачити прямі відсилання до картин старих майстрів.

Портрeт місіс Мері Робінсон (Пердіта), Томас Гейнсборо, 1781, The Wallace Collection, Лондон
Місіс Річард Брінклі Шерідан, Томас Гейнсборо, 1787, National Gallery of Art, Вашингтон

Полотна Гейнсборо, навпаки, швидше відображають його особисте враження від людини. «Це сучасні роботи. Якщо визначенням сучасної роботи вважати суб’єктивні емоції художника, а не його прагнення представити якісь одвічні факти, – пише про Гейнсборо Джонатан Джонс. – Він так само сучасний нам, як сучасний нам Гойя. Обидва із самого початку були художниками-індивідуалістами. В їхніх картинах, навіть у замовних портретах, де вони обидва досягли успіху, в кожному мазку відбивається їхнє особисте бачення, мовчазний огляд світу розумом, якому не потрібно висловлювати свої ідеї словами».

Діти родини Маршам, Томас Гейнсборо, 1787, Gemäldegalerie, Берлін
Венеціанські гуляння, 1717, Антуан Ватто, Scottish National Gallery, Единбург

Ще на початку творчого шляху Гейнсборо дізнається від Юбера-Франсуа Гравлена, свого французького вчителя живопису, про художника доби рококо Антуана Ватто, родоначальника жанру «галантного свята». На тлі міфічних пейзажів Ватто зображував пишні гуляння, організовані аристократами.

«Гейнсборо побачив потенційний радикалізм під розважальною поверхнею, він розгледів, що світ Ватто сповнений іронії та несподіваного втручання реальності. Сексуальність, класовість і бідність часто присутні у “фантазіях” Ватто так само, як і у “фантазіях” Гейнсборо», – пише Джонатан Джонс.

Полунична дівчинка (Дівчинка з полуницею), Джошуа Рейнольдс, 1772-1773, The Wallace Collection, Лондон
Міс Неллі О’Брайен, Джошуа Рейнольдс, 1762-1764, The Wallace Collection, Лондон

Придивімося ще раз до полотен Рейнольдса. Чи дійсно вони залишилися заручниками своєї доби й нудні з погляду сучасного глядача? Відповідь криється у барвах його полотен. Попри те, що Рейнольдс прагнув створювати портрети, подібні до «робіт, які витримали випробування століттями» (це, до речі, пояснює розмаїтість стилів у його картинах), живописець проводив експерименти з фарбами.

Він писав олією, але часто додавав до неї мастику, смолу, а іноді й віск, а щоби надати фарбам напівпрозорості, підмішував до них лак. З цієї причини з часом фарби на картинах художника потріскалися і вицвіли. Однак саме цей факт демонструє нам, що Рейнольдс, людина доби експериментів, прагнув відшукати новаторські рішення для англійської школи живопису.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Леді Волдгрейв, Джошуа Рейнольдс, 1780, Scottish National Gallery, Единбург

Можливо, що саме тому Рейнольдс, як ніхто інший, розумів художні поривання Гейнсборо.

«Безумовно, всі ці лінії й мазки, які за уважного розгляду виявляються на полотнах Гейнсборо і які навіть недосвідченим художникам здаються ненавмисними, безумовно, кажу я вам, цей хаос, побачений із відстані, магічним чином набуває форми, і всі частини полотна знаходять своє місце; причому таким чином, що складно розглядати цю уявну неакуратність інакше, ніж намір художника», Джошуа Рейнольдс

Містер і місіс Ендрюс, Томас Гейнсборо, 1750, National Gallery, Лондон

Ви здивуєтеся, але в деяких полотнах Гейнсборо («Містер і місіс Ендрюс») і Рейнольдса («Міс Неллі О’Брайен»), що стояли біля витоків золотого століття англійського живопису, проглядає щось імпресіоністське…

Отже, після всього сказаного, який був би ваш вибір? Рейнольдс чи Гейнсборо? Кому б ви замовили написати свій портрет?

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com