Взялася за голову. Артемізія Джентілескі та її пантеон жіночої влади в мистецтві (ІІ)

Артемізія Джентілескі — одна з героїнь книги Бріджит Квінн «Неймовірні. 15 жінок, які творили мистецтво та історію» видавництва ArtHuss. Amuse A Muse пропонує до вашої уваги другу частину уривку, присвяченого мисткині. Приємного читання!

Артемізія втекла в шлюб за домовленістю з художником, який був нижчим від неї за талантом, до того ж у місто, що було осердям влади Медичі. Якщо вам не відомо про небезпечну репутацію цієї родини, то раджу невеличку книжку під назвою «Державець» авторства Нікколо Макіавеллі, флорентійського чиновника, яку він написав у тюремному ув’язненні.

Мисткиня була самотньою в цьому мінливому новому світі. Правда, тепер у неї був чоловік, але вона вже не була просто дочкою художника, яка може працювати під наставництвом батька в його студії. Їй довелося відстоювати професійну гідність і заробляти самостійно. Тож вона не мала іншого вибору, крім як покласти до ніг Медичі свій талант, а також новий стиль Караваджо, з його піднесеними емоціями та театральністю. На щастя, їм це припало до вподоби.

Загалом Флоренція була до неї прихильною. Її наставником був не хто інший, як Мікеланджело Буонарроті-Молодший, небіж у других великого ренесансного майстра. Артемізія була однією з перших, хто доклав руку до фресок дому Casa Buonarroti, який на той час декорували, зі щедрою присвятою Мікеланджело.

Венера та Купідон, Артемізія Джентілескі
Венера та Купідон, бл.1625, Артемізія Джентілескі, Художній музей Вірджинії, Річмонд
Її внеском, цілком природно, стала жіноча оголена натура. Тут вона була справді майстерною. Адже, на відміну від чоловіків-художників, мала доступ до власного тіла та жіночих моделей (що чоловікам на той час забороняли).

Навіть у такого майстра анатомії, як Мікеланджело, були певні проблеми з зображенням жіночих форм. Пригадаймо його надгробні скульптури для Нової Сакристії Сан-Лоренцо: жіночі уособлення Ночі та Світанку мають тут виразно чоловічі рельєфні торси, а їхні груди розташовані так далеко одна від одної, вони такі великі й так дивно поставлені, що мимоволі думаєш про невдалу пластичну операцію. Недоступність жіночих моделей пояснює дивну жіночу анатомію багатьох ренесансних та барокових зображень оголених постатей. (Ніхто, втім, не може пояснити величезну кількість дивних зображень немовлят.)

День та Ніч, Мікеланджело
День та Ніч, 1520-1527 і 1530-1534, Мікеланджело, Базиліка Сан-Лоренцо, Флоренція
Артемізія приятелювала з членами двору Медичі, найславетнішим із яких був Ґалілео Ґалілей, а самі Медичі гарантували таке важливе для неї покровительство. 1616 року, за два роки після прибуття до Флоренції, її обрали членкинею Академії образотворчих мистецтв (Accademia del Disegno), і вона стала першою жінкою в цій установі від часу її заснування 1563 року.

Але життя ніколи не було — та й не буде — вервицею незмінних тріумфів. 1624 року в переписі домашніх господарств її чоловіка вже не зафіксовано: він просто зник із історії. На той час, коли Артемізія малювала «Юдит», вона вже народила щонайменше чотирьох дітей, і одна з них, також дівчинка, згодом стала художницею. А ще в неї був коханець. Артемізія була єдиною годувальницею в родині, неймовірно виснаженою як дітьми та сплатою рахунків, так і малюванням та — на жаль, не завжди успішним — домаганням оплати за свою працю.

Юдит, що відрубує голову Олоферну, бл. 1612-1613, Артемізія Джентілескі, Музей Каподімонте, Неаполь

Першу версію «Юдит» вона написала невдовзі після суду— прототип уміщеної тут версії, над якою працювала вже у Флоренції після народження дітей. Артемізія, мабуть, відчувала, що це пасує смакам Медичі— через драматизм, певну надмірність і зображене насильство. А може, з огляду на зруйновану репутацію, її зацікавила саме сцена помсти. «Я хочу вбити тебе цим ножем, адже ти мене збезчестив». У Тассі теж було темне волосся й борода.

Вакх, Караваджо
Вакх, 1602, Караваджо, Галерея Уффіці, Флоренція
Молодий Іван Хреститель, Караваджо,
Молодий Іван Хреститель, 1602, Караваджо, Галерея Доріа-Памфілі, Рим

Важко дивитися на юнаків Караваджо з повними вустами й не відчувати затамованої сексуальності (цей художник міг бути гомосексуалом), та відчитувати біографічні мотиви Артемізії — ще спокусливіше завдання. Молода жінка переживає зґвалтування, а потім публічні тортури та приниження. Невдовзі після цього вона малює першу версію сцени, у якій зображено жінку, яка відтинає голову бороданя.

Але Артемізія аж ніяк не була першою художницею, котра зобразила історію Юдит. Цей мотив був вельми популярним упродовж тривалого часу. У Караваджо є відома версія сюжету, з типовішою Юдит, що має вигляд милого юного створіння (довершена збудженими пиптиками грудей, що проглядають крізь її вбрання), а також Аброю, схожою на старе бабище в диснеївському дусі. Менш типовим є саме те, що Караваджо, як і Артемізія, вирішив зобразити саме момент відтинання голови.

Юдит, що відрубує голову Олоферну, Караваджо
Юдит, що відрубує голову Олоферну, бл. 1599, Караваджо, Національна галерея старовинного мистецтва, Рим
Повернення Юдит, Боттічеллі
Повернення Юдит, бл. 1479, Боттічеллі, Галерея Уффіці, Флоренція

Переважно митці оминають жорстокий акт: Боттічеллі створив чарівне зображення Юдит, яка стоїть посеред поля, а поруч із нею — Абра, несе Олофернову голову в коші на власній голові. В обох жінок такий квітучий вигляд, наче вони щойно збирали врожай яблук.

Джон Раскін уважав, що версія Боттічеллі значно випереджає решту картин із цієї жахливої традиції. Якщо ви нічого не знаєте про Раскіна, то зауважу лише, що це був вагомий вікторіанський критик, який мав чималий вплив. […] Він скаржився на «мільйони гидких картин» із Юдит, особливо у Флоренції.

Та Раскін був не єдиним критиком «Юдит» Артемізії. Остання з Медичі, Велика Графиня Анна-Марія Луїза, теж не сприйняла цю картину. А феміністична дослідниця історії Жермен Ґрір розповідає, що, коли британська письменниця Анна Джеймсон побачила шедевр Артемізії 1882 року, то назвала його «жахливою картиною», а про авторку сказала так: «Це доказ її геніальності та неймовірної розгубленості».

Але чому? Чому треба зневажати версію Артемізії з-поміж сотень зображень Юдит (чи то «мільйонів», як казав Раскін), що з’явилися до неї?

Мабуть, тут доречно повернутися назад і поставити собі питання про те, ким була Юдит і чому вона вчинила аж так жорстоко з Олоферном.

З історії відомо, що Юдит була красивою єврейською вдовою, котра мешкала в селищі Бетулія. Як і всім ізраїльтянам, її селищу загрожував цар Навуходоносор, котрий послав ассирійського генерала Олоферна знищити поселення. Ассирійці були нечувано лихими.

Це були переможці того типу, що здеруть шкіру зі всіх подоланих воїнів, а потім виставлять їх перед своїми палацами як трофеї, хизуючись власною жорстокістю. Ніхто не наважувався мати справу з ассирійцями, якщо цього можна було уникнути.

Євреїв Бетулії, цілком сподівано, охопив жах. Але їхній страх дратує Юдит, і вона вирішує пробратися в табір ворога разом зі своєю служницею Аброю і завести знайомство з генералом (сподіваюся, ви здогадуєтеся, про яке саме знайомство йдеться). Її краса полонила Олоферна, і він запраг її спокусити.

Вдаючи зацікавлену, Юдит підпоює чоловіка. І коли той сам вкладається в ліжко (момент, коли він от-от задрімає або коли просить її підійти ближче), Юдит кидається на нього з мечем. Юдит і Абра тікають із ворожого табору, несучи голову Олоферна як доказ власного тріумфу. Тримаючи голову в руках, вони надихають людей до перемоги.

Біблія, XV cт., iлюмінований рукопис Бертольда Фертмера
Біблія, XV cт., iлюмінований рукопис Бертольда Фертмера
Юдит з головою Олоферна, Лукас Кранах Старший
Юдит з головою Олоферна, бл. 1530, Лукас Кранах Старший, Музей історії мистецтв, Відень
Для художників Середньовіччя та Ренесансу історія Юдит була споріднена з історією Давида й Голіафа— про перемогу слабкості над силою. Давид був звичайним пастухом, а Юдит була простою жінкою. Але з Божого благословення вони чинять неймовірне, нищачи напозір непереможних ворогів.

Коли Артемізію «перевідкрили» в ХХ столітті (невдовзі після самого Караваджо), здавалося логічним інтерпретувати її потужну картину «Юдит, що відрубує голову Олоферну» й у фройдистському, і у феміністичному ключах— як «крик душі», символічне бажання завдати болю чоловікові, котрий змусив її страждати. Або, інакше кажучи,— художній акт помсти.

Це може бути правдою. І цілком можливо, що так на цю картину дивилися навіть у часи художниці. Але це не пояснює цікавості Артемізії до інших великих героїнь, як до, так і після створення першої версії «Юдит». А також не пояснює того, чому до «її» Юдит так зневажливо ставилися.

Найперший датований твір Артемізії має позначку 1610 року, це рік смерті Караваджо. На той час їй було лише сімнадцять. «Сусанна і старці» також зображає сцену зі Старого Заповіту.
Сусанна і старці, бл., Артемізія Джентілескі
Сусанна і старці, бл., 1610, Артемізія Джентілескі, Палац Вайсенштайн, Поммерсфельден
Сусанна і старці, Артемізія Джентілескі,
Сусанна і старці, 1622, Артемізія Джентілескі, колекція Берлі-хаус

Це історія про двох старших чоловіків, які вистежують молоду дівчину під час її купання, щоб звинуватити в проміскуїтеті (на той час це каралося смертю), а відтак почати шантажувати цим, вимагаючи вдоволення їхніх сексуальних забаганок.

Картину було написано ще до того, як Артемізія пережила насильство з боку старшого чоловіка. Але, знову-таки, мотив Сусанни був популярним серед художників задовго до неї — не в останню чергу тому, що не так і багато було нагод зобразити жіночу оголену натуру, окрім Єви, кількох менш відомих святих (Агата, Барбара) та Венери.

І хоч яка молода, Артемізія засвідчує добре знання анатомії. Вже тут, у своїй першій професійній картині, вона показує власне бачення ідеальної героїні. Сусанна тверда, а не м’яка. Решту життя Артемізія надає перевагу героїням саме такого типу — повненьким, але не надто еротичним. Радше це жінки героїчного «крою». Сильні, але не через маніпулювання власною сексуальністю, а через реальну владу (фізичну, мистецьку).

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Також ця картина утверджує для глядача нову перспективу. Сусанна напівобернена в талії й ухиляється від чоловіків, які скоса поглядають на неї згори. Наш глядацький погляд солідаризується з поглядом оголеної жінки. Внутрішньо ми стискаємось, як і вона, сповнені огидою, а не вуаєристично споглядаємо за її голизною, як другий старець, котрий зиркає з іншої площини малюнка.

Глядачі часів Артемізії знали історію Сусанни до кінця. Дівчина ухилилася від сексуальних домагань і ризикувала життям. Чоловіки на картині вбрані, вона ж оголена, але врешті саме Сусанна отримує владу.

Вона воліє дивитися в обличчя смерті, ніж прийняти безчестя, й отримує помилування в останню мить, коли з’ясовується, що старці брехали. Тепер уже їм загрожує смерть. Згодом Артемізія створила портрети ще багатьох неймовірних жінок: Естер, Марії-Магдалини, Клеопатри, Лукреції та ін. По суті, цілий пантеон жіночої влади, носієм якої була і вона сама.

Яїл і Сісеро, Артемізія Джентілескі
Яїл і Сісеро, 1620, Артемізія Джентілескі, Музей образотворчих мистецтв, Будапешт

Більше про жінок-мисткинь читайте у книзі «Неймовірні. 15 жінок, які творили мистецтво та історію»

Захопливо, дотепно, а часом і доволі в’їдливо, американська дослідниця історії мистецтва Бріджит Квінн оповідає про життя і творчість 15 неймовірних художниць і мисткинь із різних країн та епох – від XVII століття і дотепер. Це повчальна і вельми цікава книжка, доповнена репродукціями робіт, а також сучасними портретами героїнь розповідей, які створила надзвичайно популярна американська ілюстраторка Ліза Конгдон.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse