Відбиваючи світло. Як використання олійної фарби змінило історію мистецтва

Після того, як на початку XV століття митці Північної Європи взялися за олійні фарби, ця живописна техніка швидко стала найпоширенішою на Заході. Олійні фарби відкрили нові можливості в розмаїтті текстур і ефектів, що їх тепер могли досягти художники.

Подробиці в уривку з книги Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

Христос в терновому вінку, Дірк Баутс
Христос в терновому вінку, дата невідома, Дірк Баутс, The National Museum of Western Art, Токіо

Олійна фарба — це суспензія подрібненого порохнявого пігменту в рослинній олії — зазвичай лляній, хоч іноді використовують горіхову, макову та інші олії, кожна з яких має дещо відмінні властивості.

Вона висихає значно повільніше за фарбу на яєчній чи водній основі, що дозволяє художникам працювати над картинами ледь не безкінечно. До олійної фарби додають розчинник. Зазвичай, це скипидар, який швидко випаровується і розріджує її.

Навіть у сухому стані рослинні олії можуть заломлювати та відбивати світло, а це надає олійним кольорам прозорості, яку художники навчилися використовувати, накладаючи кілька тонких шарів фарби.

Темний ґрунт додає глибини наступному світлому шару, а ясне тло просвічує крізь темні кольори, додані згори.

Триптих Верля, Робер Кампен
Триптих Верля (фрагмент), 1438, Робер Кампен, Museo del Prado, Мадрид

Північноєвропейські художники, як Робер Кампен, Ян ван Ейк або Дірк Баутс, не винайшли олійну фарбу — базову техніку описує датований ще XII століттям трактат. Проте за напрочуд короткий час вони розробили техніку використання багатьох шарів для створення віртуозних ефектів, що вправно імітують здатність тканини чи шкіри відбивати світло.

Олійні фарби невдовзі замінили темперу на яєчній основі у розписах по дереву і стали повсюдно прийнятим засобом для роботи з полотном.

В’язкість фарби уможливила чітке контролювання пензля і заразом не втратила плинності, яка дозволяла пензлем промальовувати дрібні деталі, на кшталт волосся чи трави.

Коли олійна фарба висихає, вона утворює міцну, але гнучку поверхню, тому придатна для малювання на полотні. Вона добре тримається пензля — можна зробити довгий мазок, і пензель не висохне.

Мадонна Альдобрандіні, Тіціан
Мадонна Альдобрандіні (фрагмент), бл. 1532, Тіціан, The National Gallery, Лондон

Упродовж XVI століття венеціанські митці, зокрема Тіціан, виробили енергійний стиль малювання, відмінний від пишного, статичного натуралізму північно-європейських митців попередньої доби.

Замість терпляче наносити фарбу на ґрунт, Тіціан працював прямо на полотні, наче рисуючи кольорами. Малюючи, він постійно коригував зображене (із фрескою чи темперою це майже неможливо); його зміни, іноді радикальні, сьогодні відомі завдяки рентгену.

Художники доби Ренесансу (або їхні помічники) готували фарбу самотужки, перетираючи грудки мінерального пігменту.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Джорджіана Елліот, Джошуа Рейнольдс
Джорджіана Елліот (фрагмент), 1784, Джошуа Рейнольдс, Metropolitan Museum of Art, Нью-Йорк

Коли цю складну роботу перебрали на себе фахівці-постачальники, художники відчули спокусу поекспериментувати з новими рецептами, які могли виявитися хімічно нестабільними; від багатьох портретів пензля сера Джошуа Рейнольдса залишилися тільки вицвілі тіні колишньої величі.

Із винайденням у 1841 році цинкових тюбиків для олійної фарби, з яких її готовою до вжитку витискали на палітру, поширилася практика малювання на пленері. З чого згодом постало прагнення імпресіоністів зафіксувати мінливі ефекти природи.
Автопортрет, Рембрандт
Автопортрет (фрагмент), 1660, Рембрандт, Metropolitan Museum of Art, Нью-Йорк

В’язкість олійних фарб спонукала художників XX століття до експериментів. Пабло Пікассо, Жан Дюбюффе й Антоні Тапіес домішували до фарби пісок, попіл та інші матеріали.

Властивості імпасто (накладених шарів непрозорої фарби) уже досліджував у XVII столітті Рембрандт, котрий, за чутками, намалював портрет, в якому кольори були накладені так густо, що його можна було підняти з підлоги «за носа».

Більше цікавих фактів ви знайдете в книзі Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

За тисячі років мистецтво набуло незліченних форм і втілень. Але час від часу нові відкриття чи віяння змінюють вигляд того, що ми звикли називати мистецтвом, або ж сам спосіб, у який ми його сприймаємо.

Майкл Берд систематизує поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту. У своїй книзі дослідник демонструє, як нові засоби і технології радикально змінюють способи, якими створюється мистецтво.

Автор інтегрує історію мистецтва до ширшого контексту розвитку ідей, філософії, винаходів, світогляду, а також демонструє, як ідеї попередніх епох переосмислюються сучасними митцями.

На головній світлині: Янголи-музики (фрагмент), Гентський вівтар, з середини 1420-х до 1432 рр., Губерт ван Ейк, Ян ван Ейк, Собор Святого Бавона, Гент

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
[email protected]

Засновниця проєкту Amuse A Muse