«Ваше – це квіти». Експедиція за лаштунки кольорового світу Катерини Білокур

«Що відбувалося в житті художниці до 40 років, відомо надзвичайно мало, пунктиром. В автобіографії Катерина сама вказала “вузлові станції” своєї долі і біографії: буквар і рішення батька й діда не віддавати в школу, раз самотужки грамоті навчилася; вплив сільських вчителів – подружжя Калитів, заняття малюванням; невдалі спроби вступу до миргородського художньокерамічного технікуму і київського театрального училища; втеча прямо зі сватання на могилу Шевченка за благословенням; шантаж батьків – пішла топитися в річку, щоб дозволили стати художницею; приїзд працівників полтавського будинку народної творчості», — пише Валентина Клименко, укладачка книги «Я, Білокур Катерина Василівна» Видавництва РОДОВІД.

Amuse A Muse пропонує до вашої уваги уривок з цієї книги. До неї увійшли листи з архіву художниці, що зберігається в Яготинській картинній галереї і Меморіальному музеї-садибі Катерини Білокур в Богданівці.

«Сукупність цих листочків, приведених до хронологічного порядку, може бути літописом життя видатної художниці, своєрідним щоденником, в якому зафіксовані перемоги і втрати в щоденній боротьбі сільського побуту, патріархального обов’язку, злиднів із впертим служінням покликанню, — впевнена Валентина Клименко. — Літописом останніх 20–21 року життя – з того часу, як включення Катерини Білокур у культурний контекст потягло за собою і соціальні контакти поза межами Богданівки».

Квіти і виноград, Катерина Білокур
Квіти і виноград, 1956 -1958, Катерина Білокур

У листах до друзів незмінний пункт: прошу в Полтавського ОБНТ та ЦБНТ дефіцитні фарби, хороші розчинники і олію, від якої не жовтіють і не псуються фарби, полотно, а вони не присилають, і благання, буквально вимолювання цих необхідних матеріалів для роботи. Не з першого разу, і не в потрібних кількостях, але все ж БНТ брали на себе постачання Білокур матеріалами.

В архіві зберігається рахунок за фарби, дорогих – свинцевої зелені, цинкові білила, охра світла і свинцеву жовту – замовили по одному тюбу, по три – газової сажі і охри червоної, окису хрому, краплаку червоного – по шість, і так далі, усього на 263 крб 04 копійки. Їй присилають те, що є, а не те, що вона любить і потребує: хочеться бо краплаку темно рожевого, кобальту темно синього, кадмію лимонного.

Пензликами фабричними Катерина Василівна не користувалася, хоч і передавали, – шерсть тхора, вишнева галузка і жерсть із консервної бляшанки давали їй можливість створювати пензлики потрібної модифікації, пристосовані до її художніх потреб.

А саморобні фарби – з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав – і домоткане полотно з радістю замінила на професійні; із-за незнання технології живопису і поганих фарб чимало її перших картин на фанері та негрунтованому полотні обсипалися і вилущилися.

Кавун, морква, квіти, Катерина Білокур
Кавун, морква, квіти, 1951, Катерина Білокур
Букет квітів, Катерина Білокур
Букет квітів, 1960, Катерина Білокур

Тож її листи в Будинки народної творчості в Київ і Полтаву з проханням взяти картини під скло, пожаліти «їхні тонкі лінії» – це від відчаю і страху, що й ці, такою каторжною працею зроблені полотна загинуть або будуть пошкоджені.

Із листа, що зберігається в архіві музею, видно, що у 1958 році і Микола Глущенко зробив свій внесок у творчість народної художниці – надіслав їй фарби: «Мені дуже було приємно, вельмишановна Катерино Василівно, одержати Вашого листа і я дуже радий, що можу допомогти Вам у Вашому невеликому проханні. Разом з цим листом посилаю Вам маленьку посилку з фарбами, та бажаю успіхів у вашій творчій роботі. Я попередив секцію декоративного та народного мистецтва про ваше скрутне становище з художніми матеріалами і вони обіцяли допомогти Вам надалі. З пошаною до Вас Микола Глущенко».

Катерина Білокур
Катерина Білокур за роботою
Катерина Білокур
Катерина Білокур пише полотно «Цар-Колос», 1950-і рр., Богданівка

Крім забезпечення матеріалами, Будинки народної творчості могли й інші проблеми вирішити: давали основи професії і методологічні настанови на семінарах, відряджали на виставки, організовували походи в музеї, влаштовували зустрічі з професійними митцями, забезпечували путівками в санаторії і Будинки творчості, могли прислати машину, щоб привезти у Київ на виставку чи в музей. Було таке, що з Києва домовлялися з сільською і районною владою, щоб виділити богданівській художниці дров і торфу на зиму.

Після виставки 1940 року в Полтаві обласний БНТ організував Білокур двотижневу поїздку в Москву і приставив супроводжуючого – художника, заступника директора Полтавського ОБНТ Володимира Хитька, аби він провів сільську художницю по музеях і галереях.

Двічі Білокур лікувалася в санаторії в Одесі, два місяці провела в будинку творчості на хуторі Шевченкове.

І санаторна картка може об’єктивно відповісти на запитання про… мініатюрність сорочок Катерини Василівни, які вона власноруч вишивала. Та тому що в 50 років вона важила 53 кілограми при зрості 1 м 56 см.

Якщо вірити цій же книжці, за місяць в одеському санаторії імені Чкалова художниця, якій поставили діагноз хронічний поліартрит і міастенія серця, поправилася майже на 6, 5 кілограми.

У листі від 14 квітня 1947 року повідомляється, що ІV Республіканська виставка народної творчості закрита після 3-місчного функціонування і ЦБНТ «з метою стимулювання Вашої подальшої творчої роботи намітив ваші твори «Квіти», «Привіт урожаю» і «Квіти» для придбання до фондів ЦБНТ». Далі йшло прохання назвати остаточну суму і – увага! – «якщо визначена сума не буде перевищувати дійсної вартості Ваших експонатів, ми негайно перешлемо Вам відповідну суму на указану Вами адресу».

Юлія Бєлякова, директор ЦБНТ з 1950 по 1959 роки, написала в своїх спогадах: «Далося взнаки те, що наша культура непрохідною межею була поділена на мистецтво професійне й самодіяльне.

Натюрморт з колосками та глечиком, Катерина Білокур
Натюрморт з колосками та глечиком, 1958-1959, Катерина Білокур
Привіт урожаю, Катерина Білокур
Привіт урожаю, 1946, Катерина Білокур

У листі від 14 квітня 1947 року повідомляється, що ІV Республіканська виставка народної творчості закрита після 3-місчного функціонування і ЦБНТ «з метою стимулювання Вашої подальшої творчої роботи намітив ваші твори «Квіти», «Привіт урожаю» і «Квіти» для придбання до фондів ЦБНТ». Далі йшло прохання назвати остаточну суму і – увага! – «якщо визначена сума не буде перевищувати дійсної вартості Ваших експонатів, ми негайно перешлемо Вам відповідну суму на указану Вами адресу».

Юлія Бєлякова, директор ЦБНТ з 1950 по 1959 роки, написала в своїх спогадах: «Далося взнаки те, що наша культура непрохідною межею була поділена на мистецтво професійне й самодіяльне.

Перше – це своєрідний Олімп із величезними коштами на придбання творів, зі Спілкою художників, різними привілеями, Худфондом. Другим до створення міністерства культури опікувався комітет культосвітніх установ, який часто-густо не мав коштів не лише на придбання видатних творів, а й на будівництво клубів та бібліотек. Коли вже щастило “добитися” якоїсь суми, то це була така мізерія, що й згадувати соромно.

Шедеври Катерини Білокур ми купляли, як на сучасні гроші, за … 50 карбованців. Але й це для художниці були кошти, які трохи поліпшували життя. Домашні вже не так гризли її, хоч невігласів-заздрісників вистачало».

У травні 1947-го року, як бачимо з листа від Комітету у справах культурно-освітніх установ при Кабінеті міністрів УРСР, Білокур преміювали 3000 карбованців «за участь у ІV Республіканській виставці самодіяльного образотворчого мистецтва». Але навіть тими скромними можливостями і благами, які давали БНТ, не завжди була можливість скористатися. У 1948 році кличуть Білокур на виставку в Москву, на 10 днів, добові і квартирні – 23 крб на день, поїздка за рахунок Москви, Всесоюзного БНТ, дають супроводжуючого.

«Катерина Василівна, Обласний будинок народної творчості хоче, щоб Ви поїхали на Всесоюзну виставку. Збирайтеся з силами і приїжджайте в Полтаву 17 вересня 1948 року, а ми Вас своїм колективом випровадим в Москву». На тій виставці робота Катерини Василівни отримала золоту медаль, але художниця в Москву не поїхала.

Бувало так, що вона не могла відірватися від роботи, покинути хвору матір, а бувало писала, що ні в чому їхати чи погано почувається. Обов’зковою умовою державної підтримки є лояльність до влади, а влада, як заведено, направляє, партія веде.

Катерину Білокур від серйозної колаборації з владою захистила природа її таланту і, можливо, чиновники з БНТ, які стали її друзями. Втім з професійної точки зору вони не кривили душею, якщо запевняли вищих ідеологічних начальників, що самодіяльна художниця гарно вміє малювати тільки квіти. І Василь Нагай, й інші переконували Білокур не витрачати час і сили на жанрові картини, пейзажі чи портрети, мовляв, ваше – це квіти, а далі лізти не треба.

Продовження читайте в книзі «Я, Білокур Катерина Василівна» (укладачки: Валентина Клименко та Ірина Пасічник) Видавництва РОДОВІД

Ця книга – своєрідна експедиція в архів Катерини Білокур, що зберігається в Яготинському державному історичному музеї та його філіалах – Яготинській картинній галереї і Меморіальному музеї-садибі Катерини Білокур в Богданівці.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse