Три зайвих хребця. Про жіночі спини на полотнах Жана Огюста Домініка Енгра

Те, що Жан Огюст Домінік Енгр у 82-річному віці написав «Турецьку лазню», яку часто називають найеротичнішим полотном XIX століття, мало дивувало його сучасників. Художник був відомий своїм яскравим сексуальним темпераментом.

Турецька лазня, 1862, Жан Огюст Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж
Енгр і в похилому віці був дужим коханцем. Траплялося, в Опері він так збуджувався, позираючи на якусь танцівницю, що вигукував: ``Мадам Енгр, у карету!`` І вдома зараз же приступав до ``справи``», — Альфред Стівенс, живописець

Ще молодим, під час свого перебування на віллі Медічі (Французька академія в Римі), Енгр копіював оголену натуру з картин Тіціана, Рафаеля та Бронзіно.

Купальниця, зображена до поясу, Жан Огюст Домінік Енгр
Купальниця, зображена до поясу, 1807, Жан Огюст Домінік Енгр, Musée Bonnat, Байонна
Купальниця Вальпінсона, Жан Огюст Домінік Енгр
Купальниця Вальпінсона, 1808, Жан Огюст Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж

У 1807 році художник надіслав з Італії на розгляд Академії «Купальницю, зображену до поясу». У ній вже були помітні знахідки живописця: як зазначає Вінсент Помаред у книзі «Енгр», модель, ще не одаліска й не східна красуня, але вже й не антична богиня, та й написана вона в реалістичнішій манері, ніж її «сучасниці».

У 1808 році Енгр створив «Велику купальницю». На відміну від «Купальниці, зображеній до поясу», героїня цього полотна відвертає обличчя від глядача, постаючи перед нами у своїй оголеності, але попри це залишаючись незнайомкою.

Незважаючи на своє ненаситне лібідо, Енгр пише «Велику купальницю», прагнучи «зобразити її водночас конкретно й ідеалізовано, об’єднуючи вуайєризм та інтелектуалізм».

Поза тим, що картина здобула певне схвалення, критики поставилися до неї прискіпливо: «Незрозуміло, звідки падає світло, а тіло купальниці не відкидає тінь на покривало, на якому вона сидить». Це, звичайно, не повний список претензій: на довершення художнику порадили не відволікатися й в усьому слідувати високому, шляхетному, класичному стилю.

Однак саме ця «напівшляхетна» картина стала еталоном для інших купальниць Енгра та прославила його.

Енгр винайшов власний спосіб писати оголену натуру. Він сам визначив іконографію, пластику та еротичну складову, які пізніше використав у інших своїх творах», — Вінсент Помаред, книга «Енгр»
Мала купальниця, Жан Огюст Домінік Енгр
Мала купальниця, 1828, Жан Огюст Домінік Енгр, Musée du Louvre, Париж
Сільський концерт, Тіціан
Сільський концерт, 1509, Тіціан, Musée du Louvre, Париж

Заради справедливості варто зауважити, що на ідею писати ню зі спини Енгра могла навести картина Тіціана «Сільський концерт». Ще одне полотно італійського майстра — «Венера Урбинська», копію якого Енгр написав у Італії, також вплинуло на творчість француза. Порівняйте з «Венерою Урбинською» його «Одаліску й рабиню» та «Юпітера й Антіопу».

Венера Урбінська, Тіціан
Венера Урбінська, 1538, Тіціан, Gallerie degli Uffizi, Флоренція
Юпітер й Антіопа, Жан Огюст Домінік Енгр
Юпітер й Антіопа, 1851, Жан Огюст Домінік Енгр, Musée d'Orsay, Париж
Одаліска та рабиня, Жан Огюст Домінік Енгр
Одаліска та рабиня, 1842, Жан Огюст Домінік Енгр, Fogg Art Museum, Кембрідж
Велика Одаліска, Жан Огюст Домінік Енгр
Велика Одаліскаа, 1814, Жан Огюст Доминик Энгр, Musée du Louvre, Париж

Втім, у своїх творчих пошуках невтомний Енгр іде ще далі: він розміщує героїню спиною до глядача, надає її поставі більше динаміки й нарешті (на відміну від купальниць) повертає її голову, змушуючи подивитися просто в очі глядачам. І от — досі небачений образ східної красуні в гаремі, яка чекає на свого господаря, готовий!

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Гордий своєю знахідкою, Енгр представив «Одаліску» на Художньому салоні 1819 року, але отримав шквал критики. «У ній немає ані кісток, ані м’язів, ані крові, ані життя, ані рельєфу, ані всього того, що повинно мати зображення», — обурюється історик мистецтва Шарль-Поль Ландон. А критик Де Кератрі знаходить в одаліски три зайвих хребця й висловлює невдоволення тим, що у неї «шокуюче худі руки».

Велика Одаліска (гризайль), Жан Огюст Домінік Енгр
Велика Одаліска (гризайль), 1814, Жан Огюст Домінік Енгр, Metropolitan Museum of Art, Нью-Йорк

Енгр роздратований, але не тільки не відрікається від «Одаліски», а навпаки використовує ту ж манеру в нових полотнах. Художник і сам зізнавався, що терпіти не може анатомію, «цю жахливу науку, про яку я не можу думати без огиди». Спини своїх купальниць та одалісок він писав так, як пишуть шовкову тканину, прагнучи відобразити чуттєвість і спокусу, а зовсім не нудні фізіологічні деталі.

Зрештою, для фізіологічних деталей існувало реальне життя. І звісно, мадам Енгр.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse