Краса і страждання. Як сифіліс вплинув на творчість Едуарда Мане

Як і коли батько сучасного живопису інфікувався сифілісом? Одні біографи вважають, що це сталося в 1848 році, коли Мане вирушив юнгою до Бразилії (він двічі намагався вступити до Французької військово-морської академії, але так і не пройшов відбір). «Бразилійки зазвичай дуже красиві, – зізнавався художник в одному з листів, згадуючи поїздку до Ріо-де-Жанейро. – У них прекрасні темні очі й таке ж темне волосся».

Інші дослідники впевнені: щоби заразитися сифілісом, юнакові, який вирішив «стати чоловіком», не потрібно було залишати Париж – настільки широко це захворювання тоді поширилося у французькій столиці.

Мане не відчував симптомів хвороби аж до 1879 року, коли раптом на виході з майстерні його охопив нестерпний біль у спині: в художника підкосилися ноги, і він впав на бруківку.

Наступні роки Мане жив із постійним болем, насилу пересуваючись і тягнучи ліву ногу. Спочатку, ще не знаючи причин своєї недуги, він уважав, що став жертвою спадкового ревматизму. Один із лікарів прописав йому водні процедури і масажі, але таке лікування стало для Мане справжніми тортурами.

Саме тоді, коли художник переживав фізичні страждання, до нього прийшло довгоочікуване визнання.
Едуард Мане_Жанна, або Весна, Едуард Мане
Жанна, або Весна, 1881, Едуард Мане, The J. Paul Getty Museum, Лос-Анджелес

У 1881 році Мане, який 20 років піддавався критиці (згадайте, як на нього накинулися за «Сніданок на траві» та «Олімпію»), отримав орден Почесного Легіону і медаль Паризького художнього салону, а його полотна «Жанна» («Весна») і «Бар у “Фолі-Бержер”», показані під час Салону 1882 року, викликали захоплені відгуки.

Бар в “Фоли-Бержер”, Эдуард Мане
Бар в “Фоли-Бержер”, Эдуард Мане, 1881-1882, Courtauld Institute of Art, Лондон

Ці картини стали останніми великоформатними роботами Мане: через хворобу він більше не міг годинами стояти біля мольберта.

«Складнощі з координацією рухів руки змусили його відмовитися і від написання акварелей. Упродовж останніх двох років життя Мане сфокусувався на створенні маленьких полотен, на яких зазвичай зображував скромні букети квітів. Сьогодні ці роботи вважаються шедеврами його зрілого періоду», – пише Жюльєн Богуславський, швейцарський невролог зі світовим ім’ям (недуга Мане і тепер цікавить лікарів).

Полуниця, Едуард Мане
Полуниця, Едуард Мане, бл. 1882, Metropolitan Museum of Art, Нью-Йорк

«Картина може все сказати за допомогою фруктів і квітів так само, як і за допомогою хмар. Знаєте, я б хотів бути Святим Франциском натюрмортів», – зізнавався Мане, для якого, за словами кураторів виставки «Мане. Натюрморти» в Музеї Орсе (2000), зображення неживих предметів завжди надихало на експерименти.

Після 1870 року художник, неначе позбуваючись сюжету, пише на нейтральному тлі або практично непомітному посуді то овочі чи фрукти, то квіти, надаючи їм вишуканої оксамитовості, прозорості й крихкості.

Четверо помаранчевих мандаринів, Едуард Мане
Четверо помаранчевих мандаринів, Едуард Мане, 1882, Drs. Robert N. Mayer and Debra E. Weese-Mayer Family Collection, Чикаго

Ці прозорість і крихкість особливо відчуваються у написаних в останні роки натюрмортах із маленькими букетами квітів у вазах. Ними, до речі, Мане обдаровував своїх друзів.

Гвоздики та клематіси в кришталевій вазі, Едуард Мане
Гвоздики та клематіси в кришталевій вазі, Едуард Мане, 1882, Musée d'Orsay, Париж
Квіти в кришталевій вазі, Едуард Мане
Квіти в кришталевій вазі, Едуард Мане, 1882, Musée d'Orsay, Париж

У той період, зазначають Скотт Алан і Емілі Біні у статті для Музею Гетті, Мане уславився також як «художник елегантних жінок». Автори пояснюють це впливом на Мане художниць Берти Морізо і Єви Гонзалес, а також його близької подруги, дами напівсвіту Мері Лоран, яка надихала живописця на написання квітів і поділяла його інтерес до моди.

На жаль, квіти й жінки не вразили арт-критиків. У пізніх роботах художника вони побачили не тільки тривіальні сюжети, але й бажання «зробити красиво». Таке визначення було принизливим для Мане, що давно розпрощався з академічним живописом.

Увесь цей час Мане консультувався з кількома лікарями. Зрештою один із них виявив, що стан художника викликаний нічим іншим, як спинною сухоткою, котра виникла на тлі запущеної стадії сифілісу. Лікар прописав пацієнтові лікування ріжками, яке, на думку Жюльєна Богуславського, згодом призвело до гангрени.

У квітні 1883 року Мане ампутували ногу, і в художника почалися фантомні болі. Одного разу, коли його відвідав Клод Моне, Мане накричав на гостя, бо той начебто сів на його (вже ампутовану) кінцівку, чим завдав жахливого болю. За кілька днів після операції Мане помер. А тонкий зв’язок між його творчістю і хворобою інтригує нас і до сьогодні.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
[email protected]

Засновниця проєкту Amuse A Muse