Венера Урбінська, Тіціан

Ну й ню! Коротко про оголене тіло в європейській мистецькій традиції

Десь від XV століття у малюванні з натури запанувала думка, що оголене тіло — це надійна перевірка митця на вправність і водночас джерело його натхнення. Хоча оголеність далеко не універсальна тема, вона захоплювала митців у ті часи і в тих місцях, де мала певне ідеологічне значення.

Більше про ню в уривку з книги Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

Венера, що спить, Джорджоне
Венера, що спить, Джорджоне, 1508, Дрезденська картинна галерея, Дрезден

У сучасній візуальній культурі, якщо оголене тіло не представляють як об’єкт жадання, що збуджує бажання володіти комерційним продуктом, воно часто втілює роздуми про людське буття і акцентує вразливість плоті. 

Гіперреалістичний труп у скульптурі Рона Муека «Мертвий батько» (1996–1997) чи розкуте ожиріле тіло на картині Люсьєна Фройда «Соціальний інспектор спить» (1995) – відгомін класичних оголених фігур полеглих воїнів і сплячих Венер. Водночас їхня нагота нагадує середньовічне європейське мистецтво, де вона свідчила і про оголеність душі, як-от у сценах розп’яття та пекла.

Водночас, як мистецько-історична категорія, ню викликає позитивніші асоціації. Це поняття означає оголене тіло як самодостатню точку, де сходяться інтерес і вміння,— втілення ідеалів краси і правди.

І хоч оголені постаті трапляються в інших мистецьких традиціях – наприклад, скульптури в індуїстських храмах – ню як об’єкт західної скульптури, живопису і фотографії майже завжди в якийсь спосіб відсилають до репрезентації оголеного тіла у творах давньогрецьких скульпторів V  століття до н.е., котрі зробили це вперше. Хоча голизна охоплює різні рівні значень, на загал твори ню або виконують у класичному стилі, або як протиставлення до нього.

Хлопчик Критія
Розслабленою позою і переконливо виліпленим тілом так званий «Хлопчик Критія» (бл. 480 р. до н. е.) демонструє, яких вершин сягнув натуралізм у творчості давньогрецьких скульпторів. І раніше існувало багато статуй без одягу, але це перша ню.

Інтерес античних майстрів до форм молодого чоловічого тіла визначив пізніші західні концепції тіла, краси і мистецтва. Однак чому Фідій, Пракситель та інші так наполегливо старалися робити все точно й правильно, спостерігаючи, за браком детальних анатомічних знань, як рухаються шкіра, м’язи і кістки; чому так прагнули досягнути майстерності, щоби передати цю взаємодію в скульптурі?

Почасти це можна пояснити тим, що греки уявляли своїх богів у людській подобі. Ба більше, інтелектуальне й етичне життя мало чіткий фізичний вимір: система пропорцій однаково стосувалася тіла, музики, математики й архітектури.

Жіночі статуї в стилі ню з’явилися пізніше, вони пов’язані з культом Афродіти, а ще пізніше— з римськими звичаями приватно вшановувати богів і колекціонувати художні твори; це перенесло скульптури з  публічного, сакрального простору до помешкань патриціїв.

Венера Урбінська, Тіціан
У «Венері Урбінській» (1538) Тіціан провокативно поєднав ідеальну красу античної богині і сучасний йому інтер’єр. Одягнена прислуга й оголена дівчина, здається, існують у паралельних світах, між якими мало спільного.

У  XV столітті, після тисячі років зодягненої християнської пристойності, греко-римське

мистецтво повернулося до європейської свідомості: на початку XVI століття картини з оголеними жінками в образах богинь запанували на мистецькому ринку. Класичні міфологічні контексти таких ренесансних ню, як «Венера, що спить» Джорджоне чи «Венера Урбінська» Тіціана, звільнили жіночу постать від християнських асоціацій тіла з гріхом і соромом.

Хоча їхня голизна була виразно сексуальною, її сповнювали також гуманістичні ідеї доби Відродження, згідно з  якими спостерігач, насолоджуючись красою, пізнавав шлях до істини. Як сказано у вірші-звабленні Джона Донна «На відхід коханої до сну»: «І як душа, позбувшись тіла, тіло без одежі/пізнати може справжню насолоду».

Рожева оголена, Анрі Матісс
Для Матісса жіноче ню було невичерпним джерелом формальних відкриттів і варіацій. Свого часу відзняли 22 послідовні стадії «Великої оголеної, що лежить» (1935). Щоб знайти досконалу позу, Матісс пришпилював на полотно вирізані з паперу фігури.

Анрі Матісс був останнім великим живописцем ню в цій європейській традиції. Чуттєвість його жіночої наготи, як і в Тіціана, надзвичайно матеріальна і водночас поетично абстрактна, ніби у фокусі не тілесність, а інша форма правди, у  його випадку – радше правда ліній і кольору, аніж філософія гуманізму.

Більше цікавих фактів ви знайдете в книзі Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

За тисячі років мистецтво набуло незліченних форм і втілень. Але час від часу нові відкриття чи віяння змінюють вигляд того, що ми звикли називати мистецтвом, або ж сам спосіб, у який ми його сприймаємо.

Майкл Берд систематизує поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту. У своїй книзі дослідник демонструє, як нові засоби і технології радикально змінюють способи, якими створюється мистецтво.

Автор інтегрує історію мистецтва до ширшого контексту розвитку ідей, філософії, винаходів, світогляду, а також демонструє, як ідеї попередніх епох переосмислюються сучасними митцями.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
[email protected]

Засновниця проєкту Amuse A Muse