Великий мастурбатор, Сальвадор Далі

Іспанець у Парижі. Як Сальвадор Далі вступив до лав французьких сюрреалістів

Сальвадор Далі кілька років загравав із сюрреалізмом до того, як приєднатися до цієї мистецької течії. Що ж вплинуло на митця? Дізнайтеся з уривка з книги «Це Далі» Кетрін Інґрем («Видавництво Старого Лева»).

ДАЛІ В ПАРИЖІ
Персонажі, що лежать на піску, Сальвадор Далі,
Персонажі, що лежать на піску, Сальвадор Далі, 1926, Fundació Gala-Salvador Dalí, Фігерас

У квітні 1926 року Далí поїхав до Парижа — епіцентру мистецького життя. Він оглядав Лувр і вивчав творчість великих майстрів. Захоплювало його й середовище авангарду. Далí побував у Пікассо, який показав йому свої роботи й розповів молодому художникові про свою творчість. Між 1926 і 1927 роками Далí експериментував з мовою кубізму: писав кубістичні натюрморти й портрети у пласких кубістичних площинах.

Далí також познайомився з гуртом сюрреалістів, зокрема з лідером цього руху Андре Бретоном. Далí багато років мав бурхливі стосунки із сюрреалістами, та все ж були й важливі точки дотику в їхньому мисленні. Як і Далí, сюрреалісти цікавилися «надзвичайним»; Бретон шукав «дивовижної краси». Далí вражала «інтенсивність» сюрреалістичного живопису: примарні пейзажі Макса Ернста й Іва Танґі, настроєві картини Джорджо де Кіріко з їхніми глибокими тінями, зяючими порталами та видовженою перспективою.

ЗАГРАВАННЯ З СЮРРЕАЛІЗМОМ
Оголена жінка, Сальвадор Далі
Оголена жінка, Сальвадор Далі, 1928, The Dali Museum, Санкт-Петербург (Флоріда)

У 1927–1928 роках Далí тримався від сюрреалістів на відстані. На цьому ранньому етапі центральним для сюрреалістів був мимовільний потік несвідомого мислення. У своєму першому маніфесті, оприлюдненому 1924 року, Андре Бретон дав таке визначення сюрреалізму: «Чистий психічний автоматизм, через який виявляється — чи то словесно, на письмі, чи в будь-який інший спосіб — справжня мисленнєва робота. Це диктат мислення без будь-якого контролю з боку розуму, поза всіма естетичними та моральними упередженнями».

Сюрреалісти розробили техніку «автоматичного» рисунку, яка полягала в тому, що митець відпускав перо у вільну подорож, даючи розгортатися процесам підсвідомості. Типовий приклад — «Автоматичний рисунок» Андре Массона: потік підсвідомого зафіксовано в плутанині ліній, і з цих хаотичних каракулів подекуди постають якісь невиразні фігури.

Трохи поекспериментувавши з цим методом, Далí швидко відкинув його разом із притаманною для сюрреалістів зосередженістю на «темних процесах підсвідомості». Його цікавила ідея сюрреальності, але Далí вважав, що її слід шукати в «чистій, кристальній об’єктивності».

МЕД, СОЛОДШИЙ ЗА КРОВ
Мед, солодший за кров, Сальвадор Далі
Мед, солодший за кров, Сальвадор Далі, 1926, Fundació Gala-Salvador Dalí, Фігерас
Попри насторожене ставлення до сюрреалістів, Далí запозичував дедалі більше засобів з їхнього репертуару. Він почав експериментувати з центральною темою сюрреалізму — снами. В етюді «Мед, солодший за кров» ми потрапляємо в сон.

Усе спить — дрімотно розпластане тіло, відокремлена голова із заплющеними очима. Поки тіло відпочиває, розум — осередок уяви та мрій — виграє барвами і буяє життям. Мислення уві сні представлене розкиданими образами, як-от напіврозкладений труп віслюка, що кишить мурахами. Далí намагається показати різні стани буття: перса в небі дещо схожі на примружені очі. Цей образ — лише асоціація; йому бракує інтенсивної реалістичності ока марабу.

Композицією робота нагадує езотеричні пейзажі Іва Танґі, які Далí бачив у Парижі роком раніше. Як і Танґі, Далí проводить дуже чітку лінію горизонту, що відділяє небо від аморфного ландшафту, на якому дивні істотоподібні та геометричні фігури відкидають моторошні тіні.

Бурхлива агресивність творів Далí не дуже імпонувала Андре Бретонові. Однак він відчайдушно прагнув, щоб Далí приєднався до руху сюрреалістів, а тому дивився крізь пальці на відрубані голови та плями крові (а пізніше й калу) на його картинах. А з Далí, тим часом, таке почало литися потоком.

У березні 1929 року він переїхав до Парижа, щоб разом зі своїм давнім студентським товаришем Луїсом Бунюелем працювати над страхітливою стрічкою «Андалузький пес».

СЮРРЕАЛІСТИЧНЕ КІНО

Далí та Бунюель створили «Андалузького пса» всього за кілька місяців. Загалом це моторошна стрічка: з отвору в руці чоловіка виповзають мурахи, на фортеп’яно простягся напіврозкладений труп віслюка… Але справді шокує перша сцена. Вона починається з того, що чоловік замислено дивиться на повний місяць. Тоді блідість повні стає білком ока молодої жінки, що його чоловік холоднокровно розпанахує бритвою.

Для створення цього ефекту Далí та Бунюель скористалися швидким монтажем. Спочатку вони зняли, як розрізають око мертвої тварини, як з нього бризкає рідина, а потім наклали зняте на той кадр, де чоловік розсуває повіки жінці. Навіть якщо глядач знає, в чому трюк, його все одно проймає нутряний жах.

Занепокоєний можливою реакцією публіки, Бунюель приходив на прем’єри з каменюками в кишенях — на той випадок, якщо обурення аудиторії виллється в агресію.

СЮРРЕАЛІСТИЧНЕ ПОЛЕ БОЮ
Великий мастурбатор, Сальвадор Далі
Великий мастурбатор, Сальвадор Далі, 1929, Museo Nacional Centro de Arte Reina Sofía, Мадрид

Після зйомок «Андалузького пса» Далí переїхав до Парижа. Він зневажав це місто за його «каральну архітектуру» і шалений ритм життя, але усвідомлював, що мусить перебувати саме там задля старту своєї кар’єри й утвердження в середовищі європейського авангарду.

Далí одразу ж втягнувся в тодішні авангардистські дебати і виявив, що його кидає поміж двома течіями сюрреалізму — ідеалізмом Андре Бретона і брутальним матеріалізмом Жоржа Батая. Бретон і Батай, які раніше змагалися за лідерство в русі сюрреалістів, тепер виборювали право представляти Далí.

Буде справедливо зазначити, що Батай краще розумів Далí, ніж Бретон. Батай не потребував боязко позирати на «кров, лайно і гниль» крізь пальці: навпаки, він цінував творчість Далí саме за її «страхітливу потворність».

У їхньому мисленні було багато спільного: як і Далí, Батай вважав, що сучасне життя втратило контакт із суворою реальністю, з ницою матеріальністю. Разом із однодумцями Батай заснував журнал «Документ», і під час загравань Батая з Далí між ними природно відбувався обмін ідеями. Журнал містив «доскіпливо-ретельні фотографії»: великий план пальця на нозі з його неоковирним нігтем та жорсткими волосинами, заслинений рот, дохла муха — Óбрази, які Далí мав би оцінити.

У всьому журналі відчувається захоплення еротикою, смертю й розпадом — темами, які посідають центральне місце в наступній роботі Далí «Перші дні весни».

ВСТУП ДО ЛАВ СЮРРЕАЛІСТІВ
Перші дні весни, Сальвадор Далі
Перші дні весни, Сальвадор Далі, 1929, The Dali Museum, Санкт-Петербург (Флоріда)

Влітку 1929 року Далí вирішив приєднатися до сюрреалістів. Чому саме тоді? Він просто побачив нагоду для себе і скористався нею. У планах Далí було «якнайшвидше стати лідером». Бретон, мабуть, гадав, що харизма Далí виявиться сприятливою для угруповання, відкриє нові грані сюрреалістичного мистецтва. Він приймав Далí до гурту на своїх умовах: Бретон поціновував «галюцинаторний» ефект його живопису, стверджував, що Далí переносить глядача в міфічну ідеальну країну.

Розбіжності між ними виявилися доволі швидко, та все ж було в них і спільне: зацікавлення фрейдівською теорією. 1938 року Далí відвідав Фрейда у його домі на Елсворті-роуд у Лондоні. Фрейд говорив дуже мало, бо страждав від раку ротової порожнини і розмова завдавала йому мук.

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Робота «Перші дні весни» позначала переломний момент: це була перша ретельна спроба Далí візуалізувати несвідоме в руслі теорії Фрейда, адже саме у фрейдистських поняттях він на той час окреслював сюрреалізм. Далí стверджував, що Фрейд «виявив у людському тілі повно потаємних шухлядок». Він захоплювався світом несвідомого — недослідженими землями, де відбувалися «сюрреальні» речі. 

Антропоморфна шафа, Сальвадор Далі
Антропоморфна шафа, Сальвадор Далі, приватна колекція

У низці пізніших робіт Далí зображає тіло людини як шафу або комод. У «Антропоморфній шафі» (пізній скульптурі, задуманій на основі картини 1936 року) Далí висуває потаємні шухлядки несвідомого і дозволяє, за його словами, «незліченним нарцисичним запахам… ринути назовні».

Мотуззя вен, схоже на кубло червів волосся, кишки, що вивалюються з шухляди, — усе це викликає огиду. У роботі відчуваємо, який бридкий митець самому собі, спостерігаємо, який потворний і відразливий для інших його внутрішній світ.

Дізнайтеся більше про митця з книги Кетрін Інґрем «Це Далі» «Видавництва Старого Лева».

Сальвадор Далі – одна з найзнаковіших постатей в історії мистецтва. Ми вже звикли до нього «шаблонного» й «розтиражованого», та на сторінках цієї книги, фрагментарної і цілісної водночас, Далі постає таким, як був: вередуном, що зростав у тіні померлого брата, ексцентричним блазнем, зануреним у власний світ, владним генієм-новатором, який ні на кого не зважав, старим диваком, що збирав довкола себе почет…

Із цих коротких розповідей кожен може компонувати свою сюрреальну картину: про одержимість і страх, про шаленство і самотність, про вигнання і примирення, про життя – і навіть смерть – як епатаж…

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
[email protected]

Засновниця проєкту Amuse A Muse