Спальня подружжя, Андреа Мантенья

Вам здалося! Про тромплей, що збиває з пантелику наше відчуття зору і дотику

Вміння надавати двовимірним зображенням вигляду тривимірних була мірилом мистецького хисту ще з давнини. Сила тромплею (від французького trompe-l’œil — «обман зору») полягає у створюваній ним непевності: що більш реальне — об’єкт, якого ми можемо торкнутися, чи образ, який зображення створює в нашій голові?

Подробиці в уривку з книги Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

Тромплей з котом, поліном, що проткнуло полотно, та рибами, що висять на підрамнику, Луї-Лоепольд Буальї
Тромплей з котом, поліном, що проткнуло полотно, та рибами, що висять на підрамнику, Луї-Лоепольд Буаї, дата невідома, приватна колекція

Римський письменник Пліній Старший переказав історію про змагання у V столітті до н. е. між знаменитими грецькими малярами Зевксісом і Паррасієм. Робота Зевксіса виглядала безумовно переможною: зображене на ній гроно винограду було настільки правдоподібне, що птахи зліталися поклювати його. 

Та коли Зевксіс потягнувся підняти завісу, яка начебто затуляла картину Паррасія, то виявив, що завіса була частиною самої картини. Від робіт обох митців нічого не залишилось, а історія Плінія, записана через п’ять століть після самої події, може бути цілковитою вигадкою. Однак вона засвідчує значимість віртуозної оманливості: химерно різноманітна, ілюзорність завжди слугувала знаком якості великого митця — і як одухотворена гра, що гіпнотизувала глядачів (включно з птахами), і як об’єкт для філософських рефлексій.

Збивши з пантелику відчуття зору і дотику, тромплей додає візуальному мистецтву особливої пікантності.
Непідметена підлога, бл. 150 р., Геракліт.
Непідметена підлога, бл. 150 р. Тіні, старанно викладені з тесер (кубиків мармуру, скла чи іншого матеріалу, з яких роблять мозаїки), ваблять глядача простягнути руку і прибрати рештки трапези з цієї давньоримської мозаїки на підлозі.

Ще один приклад, який можна асоціювати з їжею, — датована II століттям мозаїка з Авентинського пагорба в Римі, знана як «Непідметена підлога». Пташиний кіготь, мушлі й листя валяються на підлозі, наче спеціально розкидані. Як і вишукані оманливі настінні розписи у римських віллах, «Непідметена підлога» апелює до смаків власника-гурмана: це мистецтво покликане збуджувати апетит та забавляти гостей.

Бентежність відчуттів тромплею набула нового виміру в Європі XV століття у двох видах мистецтва, які давали глядачеві змогу не просто торкнутися ілюзорних об’єктів, а й нібито увійти в картину.
Благовіщення, Ян ван Ейк
Благовіщення, Ян ван Ейк, 1439, Музей Тіссен-Борнеміса, Мадрид

У північній Європі Ян ван Ейк, ретельно продумуючи текстури поверхні, що стало можливим завдяки олійній фарбі, яка повільно сохла, створював картини, не менш оманливо правдоподібні, ніж описані Плінієм. 

В Італії розвиток просторової перспективи у живописі відкрив ілюзорні архітектурні та пейзажні обшири, які здавалися такими ж реальними, як і простір, в якому перебував глядач. Велична апсида з ілюзорними постатями на фресці Мазаччо «Трійця», що в Санта-Марія-Новелла (бл. 1425–1427), та круглий отвір, з-за якого визирають херувими, пензля Андреа Мантеньї на стелі куполу Палаццо Дукале у Мантуї (1465–1474) переводять оманливість у метафізичну площину, окреслюючи світ, непідвладний чуттєвому сприйняттю.

Спальня подружжя, Андреа Мантенья
Спальня подружжя, Андреа Мантенья, 1473, Палаццо Дукале, Мантуя. Митці Ренесансу використовували вдосконалену технологію лінійної перспективи як для розваги, так і в серйозних роботах. Цей віртуозний тромплей отвору в стелі куполу Андреа Мантенья намалював для свого покровителя Людовіко Ґонзаґи.

Технічне вміння митця творити ілюзорні образи багато втратило з появою фотографії — дешевого і популярного у XIX столітті різновиду мистецтва, хоч деякі митці й практикували тромплей як своєрідну «фішку» — скажімо, американець Джон Ф. Пето.

З 1890-х років визначальною характеристикою європейського мистецтва сучасності була його відмова від оманливої ілюзорності, що сама собі є метою і нічим інакшим; захоплення «реалістичним» живописом стало ознакою неосвіченого (якщо не гірше) міщанського смаку.
Поклик вершин, Рене Маґрітт
Поклик вершин, Рене Маґрітт, 1943, приватна колекція. З усіх сюрреалістів бельгійський художник Рене Маґрітт був найбільше захоплений гіпнотичними властивостями ілюзорності. На картині «Поклик вершин» (1943) він підриває звичні художні умовності, щоб рукотворні об’єкти здавалися реальними.

Деякі сюрреалісти спеціалізувалися на тромплейних розіграшах, які умоглядно запрошували глядача всередину картини, щоби розтривожити і дезорієнтувати його. Картина Рене Маґрітта «Поклик вершин» вписує тромплей гори у тромплейну образність картини.

Більше цікавих фактів ви знайдете в книзі Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво» видавництва ArtHuss.

За тисячі років мистецтво набуло незліченних форм і втілень. Але час від часу нові відкриття чи віяння змінюють вигляд того, що ми звикли називати мистецтвом, або ж сам спосіб, у який ми його сприймаємо.

Майкл Берд систематизує поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту. У своїй книзі дослідник демонструє, як нові засоби і технології радикально змінюють способи, якими створюється мистецтво.

Автор інтегрує історію мистецтва до ширшого контексту розвитку ідей, філософії, винаходів, світогляду, а також демонструє, як ідеї попередніх епох переосмислюються сучасними митцями.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
[email protected]

Засновниця проєкту Amuse A Muse